ЗМІ про нас
"Нові горизонти", 16 березня 2013 рік
"Коропщина", 11 квітня 2013 рік
"Коропщина", 10 травня 2013 рік
"Коропщина", 23 травня 2013 рік
"Коропщина", 17 жовтня 2013 рік
"Коропщина", 31 жовтня 2013 рік
"Коропщина", 24 квітня 2014 рік
"Коропщина", 2 жовтня 2014
"Коропщина", 6 листопада 2014 року
"Коропщина", 25 грудня 2014 року
"Деснянська правда", 12 лютого 2015 року
ХРАМ НАУКИ В ОБОЛОННІ |
 Гріють твердопаливні котли Директор школи Наталія Андріївна Струтинська розповіла, що в Оболонні 1914 року відкрилася земська школа. Діти навчалися в ній до 1980-го. А взагалі, на території Оболонської сільради у післявоєнні роки існували дві початкові (Гаврилівська і Гутянська) та одна восьмирічна школи. В 1960-ті роки початкові школи були закриті, а учні переведені в Оболонську восьмирічку. — Сучасне приміщення школи побудоване і діяло як восьмирічна неповна середня з 1980 року, а з 1990 — як середня школа. До відкриття нової будівлі учні займалися у п’яти одноповерхових будинках, розташованих у різних кутках села. Нині наші діти здобувають знання в цій двоповерховій будівлі. На першому поверсі розміщені дитячий садочок і початкові класи. На другому навчаються старшокласники, — розповідає Наталія Андріївна. В Оболонській школі є спортивна зала, учбова майстерня з обробки деревини й металу, комп’ютерний клас, кабінети, обслуговуючі та адміністративні приміщення і, що важливо, — внутрішні туалети. Оскільки школа від початку планувалася як восьмирічка, актова зала та їдальня — одне приміщення. Біля школи — спортивний майданчик, футбольне поле і чудовий сад. Крім того, дуже багато квітів у самому приміщенні навчального закладу. І в коридорі, і в класах. Наталія Андріївна на посаді директора другий рік. А загалом у цій школі працює сім років. Тут свого часу отримувала й путівку в життя. Вона – випускниця 1987 року. — Я працювала вчителем початкових класів у сусідньому селі Городищі. Коли там закрили школу, мене перевели в Оболонську ЗОШ на посаду заступника директора з виховної роботи. Дуже боялася йти сюди, бо тут працювали мої колишні вчителі. Важко керувати тими, хто тебе колись навчав. Та завдяки колегам подолала всі труднощі. Спрацювалися. Через три роки стала заступником із навчально-виховної роботи, а згодом і директором. Колишній директор школи Олександр Миколайович Василенко пішов на пенсію. Але він і досі працює у нас учителем, — говорить Наталія Струтинська. Наталія Андріївна розповіла, що коли вперше прийшла вчителювати в Оболонську школу, тут навчалося 146 дітей. Та з кожним роком школярів стає дедалі менше. В самому Оболонні дітей небагато. Учнів підвозять шкільним автобусом із сусідніх сіл — Будища, Придеснянського та Городища. «Шкільний автобус старенький. Служить нам уже 12 років, але ще молодець. Не підводить. Коли ж раптом зламається, дітей підвозять автобусами із сусідніх шкіл. Тож навчання ніхто не пропускає», — каже Наталія Андріївна. Прикро, але у школі нема п’ятого класу. Не набрали. Натомість учителів радує те, що всі інші класи повні. Індивідуального навчання немає. Найбільшим за кількістю учнів є 9-й клас, у якому 14 дітей. Нині країною знань крокує 81 оболонський учень. У молодших класах також навчаються діти-переселенці. Дітлахи харчуються безкоштовно. Крім того їм дозволили не приносити до школи продукти (картоплю, моркву, буряк, капусту). У зв’язку з важкою ситуацією в державі цьогоріч школу перевели на твердопаливні котли. Їх у навчальному закладі два. Працюють по черзі. — Спасибі сільському голові Володимиру Дмитровичу Гавриленку. Сільрада допомогла відділу освіти Коропської райдержадміністрації зі встановленням твердопаливних котлів у нашій школі. Крім того вона виділила кошти для перевезення частини дров та закупівлі бензопили. Ми також вдячні за допомогу нашому спонсору Юрію Петровичу Кобизькому. Він безкоштовно давав машину. Одна біда. Котли на автоматі. Коли вимикали світло, необхідно було одразу тушити й котли. У зв’язку з цим деякий час грілися газом. Не зловживаємо ним, але необхідний температурний режим підтримуємо. На початку зими сприяла цьому й погода. А що буде далі, побачимо. Коли в селі вимикали світло, важко доводилось і шкільним кухарям. Адже на кухні у нас електроплити. Кухарі приходили на шосту ранку, аби встигнути наварити їсти, — розповідає Наталія Андріївна. Коштів на освіту виділяється надто мало. Особливо не вистачає їх на сільські дитсадки та школи. Тому навчальним закладам доводиться шукати підтримки у спонсорів, залучати батьків до підготовки закладу до нового навчального року, проведення ремонтних робіт у класах. В Оболонській школі ремонти у класних кімнатах робляться за кошти батьків, а з коридорами просять допомогти небайдужих спонсорів. На потреби школи батьки здають по 50 гривень на рік (по 25 за семестр). Дехто — частинами. Наталія Андріївна говорить, що і вчителі, й батьки намагаються знайти золоту середину. Таку, щоб і батькам не було накладно, і школа була затишною. Випускники й педагоги служать в АТО Багато років в Оболонській школі дітей навчали і навчають педагоги за покликом душі. Чимало з них — колишні випускники цього навчального закладу. Нині тут працюють 19 учителів і троє — за сумісництвом. — У нас дуже гарний педагогічний колектив. Трудимося на повну силу. Вчителі — професіонали. Я поважаю своїх колег. За час існування школа випустила сотні випускників. Вони працюють у різних сферах, на різних посадах. Наші випускники гідно служать у лавах Збройних Сил України, працюють у внутрішніх органах. Колись вони брали участь у ліквідації наслідків трагедії на Чорнобильській АЕС, а тепер воюють на Сході країни, — говорить директор школи. Серед бійців, що воюють за цілісність України, – і молодий учитель інформатики та трудового навчання Володимир Ступак. У школі Володимир Віталійович пропрацював два роки. Коли почалися події на Майдані, рвався поїхати до столиці, але залишився вдома через батьків. Коли ж розпочалася антитерористична операція на Донбасі, його вже ніхто не міг утримати. Записався добровольцем у батальйон «Золоті ворота». Батько з матір’ю не перечили синові. — Володя — дуже хороша людина. Він так переживав за Україну. Як не зайдеш до кабінету інформатики, він в Інтернеті новини відслідковує. Дуже доброзичливий хлопець. Якось під час Майдану сказав мені: «Наталіє Андріївно, я, мабуть, більше не прийду до школи. На Майдан поїду». А потім приходить і жартує: «Не поїхав. Батько трудотерапію призначив». Золота дитина. В селі ніхто нічого поганого про нього не скаже, — говорить Наталія Струтинська. Між першим і другим поверхами зроблено так звану картинну галерею. Це — подарунки від колишніх випускників. На другому поверсі розміщений стенд «Гордість школи». Із фотокарток усміхаються медалісти. До речі, торік в Оболонській школі був «золотий випуск». Навчальний заклад випустив аж трьох золотих медалісток. Усі троє дівчат вступили до вищих навчальних закладів, обравши спеціальність педагога. Нині в навчальних закладах особлива увага приділяється військово-патріотичному вихованню. В Оболонській школі щотижня проходять різні тематичні заходи. Не так давно учні провели вікторину «Я люблю Україну». Зробили на подвір’ї школи однойменний флешмоб у вигляді серця. Цьогорічне свято врожаю теж було в національних барвах. З овочів, фруктів і різноманітних рослин діти виклали національну символіку. — На жаль, через складну ситуацію в державі у школі не проводиться гурткова робота. На неї не виділили годин. Натомість залишили дев’ять годин на військово-патріотичне виховання. За доброю традицією вже багато років наші школярі упорядковують пам’ятник «Скорботна мати» та Оболонський плацдарм, — розповідає директор навчального закладу. Музей із кістками мамонтів Школа в Оболонні цікава й тим, що в ній є кімната-музей історії села. Вона діє вже шість років. До створення музею долучилися всі вчителі. Хто що мав, те й приносили з дому. Розпочали цю справу Наталія Павлівна Гавриленко та Ольга Іванівна Андрійченко. Вони зібрали чимало матеріалу про побут села та його історію в роки Великої Вітчизняної війни. Шкільний музей поділений на кілька тематичних куточків. Кожен із них має якісь особливі цікавинки. Тут і українське народне вбрання, старовинні речі побуту, лікарські рослини, вишиті картини та рушники, і спогади старожилів про Голодомор та війну. Серед унікальних експонатів — бивні та кістки мамонтів доби палеоліту. На них натрапили кочегари школи, коли копали колодязь під свердловину. Рештки тварини небачених розмірів виявили під шкільною кочегарнею. — До нас приїжджали археологи з Києва, Чернігова, Мезина. Кращі кістки забрали до Інституту археології НАН України, а ось ці залишили нам. Учені припускають, що п’ятнадцять тисяч років тому в центрі Оболоння була стоянка кроманьйонців. І що різьблення на знайденому бивні мамонта зробили саме вони, — розповідає Наталія Андріївна. У куточку «Золоті руки нашого села» розміщені фото й роботи майстрів Оболоння, а навпроти — світлини та списки односельців-орденоносців, котрі не повернулися з війни, фотографії ветеранів села. Тут же нагороди ветерана Великої Вітчизняної війни Михайла Васильовича Карпенка. Їх передала музею дружина, коли чоловік відійшов за межу. Шкільний музей також розповідає про звільнення Оболоння від фашистських загарбників 74-ю стрілецькою дивізією 13-ї армії Центрального фронту. Поруч – воєнні листи-«трикутнички», похоронка, патрони, осколки від снарядів, прострелена каска. У музеї також є стенд зі світлинами та друкованими матеріалами різних видань про найстаршого жителя села — Петра Степановича Михеєва, який прожив 101 рік. Дідусь усе життя мав бойовий дух. Він міг годинами розповідати про своє минуле. Знав багато цікавого і мріяв побити світовий рекорд довголіття. А ще тут є куточок, присвячений односельцям, котрі виконували свій військовий обов’язок у «гарячих точках» світу. Незабаром у музеї зроблять стенд, присвячений чорнобильцям та воїнам, що воюють на Сході країни. Валентина НАУМЕНКО |
Коментарi