Оболонська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Історія школи

За словами старожилів в селі Оболонні відкрилася земська школа в 1914 році, в якій учні навчалися до 1980 року. На території Оболонської сільської ради в післявоєнні роки існували дві початкові ( Гаврилівська й Гутянська) та одна восьмирічна школи. В шістдесяті роки минулого століття початкові школи були закриті, а учні переведені в Оболонську восьмирічну школу. Сучасна будівля загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів була побудована і функціонувала як восьмирічна неповна середня з 1980 року, а з 1990 - як середня. До відкриття нової будівлі учні займалися в декількох, а точніше - п'яти одноповерхових будинках, розміщених в різних місцях села.

Сучасна двоповерхова будівля школи розташована в центрі села. В ній є спортивний та актовий зали, їдальня, учбова майстерня з обробки деревини і металу, комп'ютерний клас, навчальні кабінети, класні кімнати, обслуговуючі та адміністра­тивні приміщення.

Біля школи - сад, навчально-дослідні ділянки, підсобне господарство, спортивний майданчик, футбольне поле.

За час існування школи з її стін вийшли сотні випускників, які працюють в сільському господарстві і промисловості, на керівних посадах у селі, районі, області, за межами України. Наші випускники достойно захищають рідну землю в лавах збройних сил, охороняють права і спокій людей, працюючи в органах міліції. Багато наших випускників жертвували своїм здоров'ям, гасячи ненаситне жерло Чорнобильського ядерного полум'я.

Спогади колишнього директора школи Андрійченка Миколи Васильовича про життя школи з 1975-2000 року

В липні 1975 року мене було переведено з посади директора Осьмаківської восьмирічної школи на цю ж посаду Оболонської восьмирічної школи. В той час в першій школі нараховувалось 92 учні, а в Оболонській - 192 учні. Школа знаходилася в земському приміщенні, побудованому в 1914 році, і ще чотирьох пристосованих приміщеннях - сільських хатах. Класи були переповнені, оскільки класні кімнати були нетипові, малі за розмірами. Педагогічний колектив був укомплектований досвідченими, відповідальними, пунктуальними вчителями, більшість з яких були передпенсійного віку. В той час у країні був прийнятий закон про перехід на обов'язкову загальну середню освіту, і перед школою ставилося завдання, щоб усі випускники 8-го класу продовжували здобувати середню освіту, або ж у середній школі (найближчими були Понорницька СШ, Черешенська СШ-інтернат, Коропська СШ), або середньому профтехучилищі. Були окремі випускники, які ніде не навчалися, а починали працювати у народному господарстві, то таких учнів, і працююче населення, яке не мало середньої освіти охоплювали вечірнім навчанням. При Оболонській восьмирічній школі працював консулатпункт Коропської районної вечірньої школи. До школи ходили учні з Оболоння та навколишніх сіл Оболонської сільської Ради – Гути, Червоної Поляни та Лисої гори. Для прихожан був організований пришкільний інтернат, але учні не хотіли жити в інтернаті, добиралися попутніми автомобілями, автобусами, які ходили рідко.

Особливо хочеться згадати про будівництво нової школи. Оскільки навчання здійснювалось в пристосованих приміщеннях, яких не вистачало, які не відповідали санітарно-гігієнічним вимогам, постало питання про будівництво нової школи в селі. Я навіть не можу описати, які труднощі потрібно було перебороти, щоб дали дозвіл райвиконком та райком партії на будівництво школи за рахунок місцевого колгоспу ім.. Калініна. Потреба, бажання батьків, педагогічного колективу, особлива ініціатива директора школи Бондаренка Петра Михайловича, голови колгоспу Личика Миколи Федоровича, звертання до ЦК Комуністичної партії України увінчалися успіхом, і в 1967 році в селі розпочали будівництво школи. На її будівництво завезли матеріали, але будівництво скоро призупинили, не даючи коштів, не вводячи в план будівництва по району. І от коли я приступив до роботи в цій школі, то стан будівлі був таким – побудовано стіни спортзалу і приміщення майстерні та їдальні, а там, де повинен бути навчальний корпус, був виритий котлован для підвального приміщення і закладено фундамент. Пройшло вже 7 років, як призупинилось будівництво, а кошти не виділяли і дозволу не давали. Ходіння по районних і обласних кабінетах результату не дало. Пропонували об'єднатися трьом колгоспам із трьох сіл: Оболоння, Городища та Будища і на сільські кошти завершити будівництво. В той час ці населені пункти належали до Оболонської сільської Ради і на виконкомі, на сесії сільської Ради розглядалось дане питання, але підтримки не отримали, особливо від Городища (на той час найбагатший колгосп) і особисто від голови колгоспу «Дружби» Давиденка Олексія Прокоповича. В облвиконкомі мене звинувачували, що я не будую школи, хоч коштів ніхто не виділяв. Ми вирішили від імені батьків написати листи і це зробили, написавши до дуже дієвої газети «Известия» та сатиричного журналу «Перець». І це дало нового поштовху для відновлення будівництва, але лише для відписки в газету «Известия». Виконали будівельних робіт на 50 тис. карбованців і знову «заморозили» будівництво, бо не виділяли коштів. І тоді написали ми листа від імені батьків (батьки на загальних зборах підписались) і направили в редакцію газети «Правда» – орган ЦК КПРС. Після цього ввели в план, виділили кредит колгоспу (на той час вже колгосп «Комуніст» був під керівництвом Шаврицького Петра Івановича) і поставили завдання до 1 вересня 1980 року завершить будівництво. Були мобілізовано будівельні організації, учні, вчителі, батьки, і на 1 вересня 1980 року було завершено будівництво (з недоліками). На урочистій лінійці відкрили нову школу з просторими класам і спортзалом, кабінетами, майстернями, з усіма зручностями. Багато учнів так і не дочекались, оскільки будувалась вона на протязі 13 років. Відкриття нової школи дало можливість перейти на навчання за кабінетною системою. З відкриттям школи та враховуючи гарне географічне положення села – річка, ліс, в центрі району, з літа 1981 року на базі школи почало організовуватись оздоровлення дітей. Так в 1981 році оздоровлювались діти-сироти з Ухтинської школи-інтернат (Комі АССР) – всього 170 чоловік. 1982 і 1983року – діти спортсмени із Ухтинської спортивної школи Олімпійського резерву з 1983 року на базі Оболонської школи розпочалось оздоровлення учнів Коропського району – районний піонерський табір. Він про функціонував як постійний, сезонний 14 років.

З 1975 року по 1986 рік, рік аварії на Чорнобильській АЕС, в школі велика увага приділялася організації екскурсій в різні міста. Найпростіше було дістати путівки в місто Чернігів та Київ. Крім цих міст учні побували 2 рази в Севастополі, Ленінграді, Херсоні. На проведення екскурсій учні самі заробляли гроші, збираючи металобрухт, макулатуру, вирощуючи картоплю на шкільній навчально-дослідній ділянці, працюючи в колгоспі та Гутянському лісництві. Направлялись учні на екскурсії враховуючи їх вік, ставлення до навчання, участь в суспільно-корисній праці та поведінку.

З настанням незалежності України, ситуація в країні погіршилась: настала велика інфляція, почали занепадати колгоспи, підприємства, погіршилось фінансування школи і дійшло до того, що на розвиток школи перестали виділятись кошти. Виплачувалась заробітна плата працівникам школи із великими затримками. Опалення школи – найбільша проблема, бо і вугілля потрібно було заробить – заготовляти рудстойку і погрузити у вагони, або ж заготовить картоплю, відремонтувати опалювальну систему. Потрібні були спонсори. Довелося залучать батьків у підготовку школи до нового навчального року, в проведенні ремонтних робіт, в підготовці класів до занять.

За час моєї роботи старі вчителі пішли на заслужений відпочинок, а колектив обновився кваліфікованими молодими спеціалістами, які продовжують хороші традиції і впроваджують нові. В 2000 році з виходом на пенсію за станом здоров'я, я залишив школу.